Сторінка пам'яті В.В. Русинова - UT8LL
Всього 49 років життя було призначено долею Віктору Вікторовичу Русинову, радіоаматору, експедиціонеру, порядній та шанованій людині.
Позивний Віктора UT8LL (ex UB5LGM), який запам'ятали його численні друзі по всьому світу...
Віктор народився у селищі Коротич біля Харкова 2 травня 1953 року. Тут зараз проживають більш ніж 5 тис. мешканців, які, як і колись Віктор, зачаровані красою рідного краю, куди завжди тягне повернутися навіть з найвіддаленіших країн. Це і луки правого берегу Вуд, і Московка зі своїм ставком у лісі, і зачаровані в тумані ярки околиць рідного села. Батьківська хата для Віктора була якимсь "кармічним" місцем. Він часто покидав її, намагаючись змінити місце та уклад свого власного життя, але завжди повертався в своє, мабуть, найрідніше місце на Землі.
Ще у середній школі захопився Віктор своїм головним хоббі життя, з приятелем та однокласником Миколою Панченком ходили разом до радіогуртку. Так і приятелювали вони ціле життя, зустрічалися при кожній нагоді та майже всі розмови точилися навколо радіо.
Віктор, поки не мав власного позивного, як і багато хто з відомих потім радіоаматорів Харкова, відвідував колективку Палацу піонерів UT5KDP.
По закінченню школи та служби в армії, Віктор вступив до філологичного факультету Харківського державного университета ім. В.Н. Каразіна. Англійська мова стала головним інструментом в його житті, що відкриє будь-які двері в майбутньому.
У 1981 році Віктор Русинов продовжив свою освіту в Університеті Дружби народів ім. П. Лумумби в Москві. Це означало, що для Віктора мрії дитинства здійснювалися, світ відчиняв йому свої двері, і з 1988 року він став викладачем російської мови в Індії. Відрядження до Індії було чимсь надзвичайно чудовим, хвилюючим та романтичним, а ще теоретична можливість спробувати вийти в ефір з цієї далекої країни, яка була в той час дуже погано активована радіоаматорами. Точніше, станції там, звісно, були, але QSL-картку отримати від них - це практично неможливо.
Майже дивом було отримання Віктором дозволу від влади Індії, і ось індійський позивний Віктора VU2LGM (а потім VU2LAM) залунав в ефірі.
Коли у Вірменії у 1989 році стався потужний землетрус, Віктор разом з іншими радіоаматорами з колективки Харківського державного університету UB4LWC приймав активну участь у чергуваннях, налагодженні зв'язку на аварійних частотах, а потім ініціював відряждення до Спітаку. Про це розповідає Леонід US3LX у своїй статті.
Восени 1989 року група радіоаматорів Харкова взяли участь в CQ WW SSB Contest з Калмикії. Віктор працював з експедиції позивним UB5LGM/RZ6I, про це є спогади Ігоря UT1LO.
У 1990 році Віктор приймав участь в радіоекспедиції до Чорнобиля-Прип'яті, про що пише в своїх спогадах Георгій UY5XE та Геннадій UZ3AU.
Віктор був учасником та організатором багатьох радіо експедицій. Окрім Індії, він виходив в радіоаматорський ефір з Сибіру, Грузії, Вірменії, Ірану, Турції, Коморських островів, Мальдівів та багатьох інших DXCC-країн світу.
Він був одним з перших ініціаторів поширення програми IOTA (Islands on the air / Острови в ефірі) у колишньому Радянському Союзі.
Влітку 1990 року було здійснено першу IOTA-експедіцію СРСР на острів Моржовець у Білому морі (позивний експедиції 4K3MI, острів за програмою IOTA отримав скорочення EU-119).
Влітку 1991 року була організована експедиція на острови Ізвєстій ЦИК - 4K4I (AS-086) та острів Діксон - 4K4A/A (AS-005).
Цього ж року відбулася експедиція на Командорські острови EZ0Z - на острів Беринга (AS-039).
Потім була експедиція на острів Правди (AS-104) 4K4N у 1993 році.
Завдячуючи активності, комунікабельності та щирості, Віктора було призначено асистентом IOTA- програми в СНД.
У 1993 році в Україні було створено IOTA-комітет, який згодом спромігся отримати три IOTA-референції для України. Звісно, Віктор не міг не взяти участі в активації цих "нових" островів у 2000 році в експедиції EM5UIA.
Дуже успішною була експедиція D68C на Коморські острови в Африку (AF-007) у 2001 році, в якій брав участь Віктор. Мені пощастило отримати від них пам'ятну QSL.
Остання експедиція Віктора була 30.10-03.11.2002 року на острів Кіш в Ірані, позивний EP6KI (IOTA AS-166), про яку мало що відомо.
23 грудня 2002 року, Віктор Русинов, разом з великою делегацією авіаційних специалистів, вилетів у чергове відрядження в іранський Ісфахан, але літак Ан-140 (реєстраційний номер UR-14003) не долетів до аеропорту Ісфахана, врізавшись в гірську гряду. Всього кілька метрів не вистачило пілотам, щоби уникнути катастрофи, але вона трапилася, і нажаль, ніхто не вижив.
Я повернувся з Цюріха, здається, в цей самий день у відпустку до Харкова, коли ввечорі зателефонували і повідомили, що Віктор був у тому літаку...
Ми не могли повірити, що це може бути правдою, що Віктор так раптово покинув нас.
Поховали Віктора Вікторовича на цвинтарі с. Коротич біля його батьків та сина, який теж передчасно пішов з життя.
Генеральний Директор Харківського авіазаводу П.О.Науменко написав цікаву статтю про Віктора Русинова.
Вже зовсім скоро було відкрито дитячу колективну радіостанцію, про яку колись мріяв Віктор. Дружина Віктора Валентина клопотала перед керівництвом Харківського авіаційного заводу про це та передала бесцінні матеріали та фотографії, також вона передала трансівер Віктора та його антену 3-bander Yagi. Керівником колективної станції вона попросила стати мого батька, Панченка Миколу Миколайовича UX7LQ, який погодився, владнав справи на колишньому місці праці у міському Спорткомітеті міста Харкова та перейшов на UT0LWR.
Він виконав величезний обсяг організаційної та технічної роботи для успішного старту колективки та посвятив значну частину свого життя найулюбленішій справі - роботі з дітьми. Потім до роботи долучився Гречко Євген Миколайович UT5LA, і вони разом створили базу для успішної участі учнів у змаганнях та розвинули колективку.
Згодом, UT0LWR згуртувала біля себе як юних, так і досвідчених спортсменів харківщини, колективка зустрічала гостей з Росії, Греції, Польші, Чехії, США.
Зараз позивний UT0LWR (contest call UV2L) відомий в ефірі як базова станція "Товариства друзів радіо". Щорічно ми проводимо молодіжні змагання на КХ "Кубок імені Русинова". Завжди дуже приємно, коли в ефірі лунають дитячі голоси, а ще приємніше нагороджувати юних переможців.
Деякі вихованці вже давно отримали свої персональні позивні і продовжують працювати в ефірі, і це є нашим пам'ятником нашому другу Віктору, якого ми всі пам'ятаємо.
Матеріал підібрано в інтернеті, перероблено та доповнено власними спогадами та фотографіями Панченком Дмитром UT8LN